In forty years I won’t talk in my dreams
Cornelius Norbertus Gijsbrechts, Trompe L'oeil of Two Dead Birds Hanging on a Wall, ca. 1672

Language: Ukrainian
Poet: Serhiy Zhadan
Translator: John Hennessy & Ostap Kin
Region: Ukraine

SHARE:

In forty years I won’t talk in my dreams

A poem by Serhiy Zhadan, translated from Ukrainian by John Hennessy and Ostap Kin

Serhiy Zhadan is a leading Ukrainian poet and writer. His books have been translated into more than a dozen languages. He has received the 2015 Angelus Central European Literary Award (Poland), the 2014 Jan Michalski Prize for Literature (Switzerland), the 2009 Joseph Conrad-Korzeniowski Literary Award (Ukraine), and the BBC Ukrainian Book of the Year award in 2006, 2010, and 2014. He lives in Kharhiv. 

Ostap Kin has edited the anthology New York Elegies, winner of the American Association for Ukrainian Studies 2020 Prize for Best Translation into English, and co-translated, with John Hennessy, Serhiy Zhadan’s A New Orthographyand, with Vitaly Chernetsky, Yuri Andrukhovych’s Songs for a Dead Rooster. 

John Hennessy is the author of two poetry collections, Bridge and Tunnel and Coney Island Pilgrims. Hennessy is the poetry editor the The Common and teaches at the University of Massachusetts, Amherst. 

Так стають до сімейного фото,
дивляться в очі фотографа,
ніби в очі птаха,
що сидить за вікном:

запам’ятай мене, гнівне пташине око,
коли побачимося наступного разу,
на іншому боці пронизливого, мов крик, життя,
на іншому боці тривожної, як течія, самотності.

Запам’ятай мої руки,
ще без отруйного чорнила під нігтями,
запам’ятай мій голос,
в якому ще немає цвяхів чоловічої люті,
запам’ятай вдячність дітей,
що на Великдень беруть солодощі з надгробків
своїх батьків.

За сорок років я вже не говоритиму уві сні
з мертвими героями прочитаних романів.
Не буде цього магнетичного місяця
над відкритим переломом траси.
За сорок років ніхто не підтримає мене,
коли я стрибатиму в травневі озера.
Зачинено буде будки кіномеханіків,
пограбовано гробниці шкільних книгосховищ.

Запам’ятай мене, історіє, схожа на птаха,
змушеного щороку вганятися в туман прикордоння.
Відбитки світлих облич на моїх долонях.
Жінки й чоловіки 70-х, ніби мертві планети,
освітлюють літнє повітря.

Діти говорять уві сні з мертвими капітанами.
Діти виходять із темряви на голос фотографа.
Перебігають дитинство,
як ящірки перебігають липневу трасу.
Стають на подвір’ї,
недовірливо дивляться в очі історії.

Співають мертві поети,
що потрапили до шкільної програми,
ніби шпаки до клітки.
Оспівують батьківщину
випаленого за літо неба.

Важко темніє хірургічний шов переписаного начисто вірша.
Повільно росте між рік чорна квітка дощу.

This is how you stand for a family photo,
look into the eyes of the photographer
the way you’d look into the eyes of a bird
perching outside your window:

remember me, wrathful bird’s eye,
when we meet next time,
on the other side of this piercing—like a scream—life,
on the other side of anxious—like a stream—solitude.

Remember my hands,
still without poisonous ink under the fingernails,
remember my voice
which still doesn’t have the nails of a man’s rage,
remember the gratitude of children
who take sweets on Easter day from the gravestones
of their parents.

In forty years I won’t talk in my dreams
with dead characters from novels I’ve read.
There won’t be this magnetic moon
above the open fracture of the road.
In forty years no one will hold me
when I jump into May lakes.
Projection booths will be locked,
the tombs of school library stacks looted.

Remember me, history, looking like a bird
forced into the fog of borderlands every year.
Reflections of bright faces on my palms.
Women and men from the 70s like dead planets
illuminate the summer air.

In their dreams children talk with dead captains.
Children emerge from darkness guided by the photographer’s voice.
They run across childhood
like lizards running across a road in July.
They stand in the backyard,
staring suspiciously into the eyes of history.

Sing, dead poets
who’ve ended up in schoolbooks
like starlings in cages.
In songs they celebrate the motherland
of a sky scorched throughout the summer.

The surgical suture of a poem cleanly re-written darkens.
The black flower of rain slowly grows between rivers.

This poem was published in A New Orthography © Serhiy Zhadan, (Lost Horse Press, 2020) Translation © John Hennessy and Ostap Kin, (University of Washington Preess, 2020)
and in Issue 8 of Circumference, Issue 8 • Fall 2020 © 2020 circumference, Inc